У сучасній доктрині міжнародного права питання визначення
належності особи (Закон України «Про міжнародне приватне право» оперує поняттями «особистий закон» фізичної та юридичної особи) досі залишається приводом для дискусій. Але правильне визначення належності особи є надзвичайно важливим з практичної точки зору, зокрема, у конфліктних провадженнях з іноземним елементом.
Так, дане твердження можна проілюструвати нещодавнім випадком з моєї практики. Особа, перебуваючи одночасно у громадянстві України та громадянстві Швейцарії, мала статус кінцевого бенефіціара стосовно коштів, що зберігалися на рахунку в банку-резиденті Швейцарії. Рішенням українського суду було накладено заборону на використання ліквідних коштів на рахунку.
Так, відповідно до чинного законодавства Швейцарії доступ до коштів на поточних банківських рахунках клієнтів банку може бути обмежено виключно за вмотивованим рішенням швейцарського суду, а рішення будь-яких інших органів, місцевих чи іноземних, не підлягає виконанню банком.
Так, хоча Швейцарія і приєдналася до ряду угод про боротьбу з відмиванням доходу, отриманого незаконним шляхом, Федеральний Акт про Банки та Банківські заощадження 1934 року досі забороняє не лише несанкціонований доступ до вкладів та рахунків клієнтів банку третіми особами, а й розкриття інформації про наявність та стан рахунків осіб. Більше того, саме «bank secrecy» (вважаю, що дане поняття мало порівнюване з вітчизняною «банківською таємницею», хоча й ідентичне за буквальним перекладом) є однією з підвалин банківського права у Швейцарії, яка існує на рівні неписаного закону.
Заборона доступу до рахунку у швейцарському банку можлива лише за виключних обставин, наприклад, набрання сили обвинувальним вироком суду за обвинуваченням у відмиванні доходів, отриманих від торгівлі людьми (кваліфікується окремо від простого «відмивання доходів, отриманих незаконним шляхом»).
При вирішенні питання про те, закон України чи Швейцарії повинен застосовуватись (так, відповідно до ЦПК, доступ до рахунку було обмежено законно), швейцарський суд прийняв мої доводи про те, що власник рахунку має тісніший зв’язок зі Швейцарією, адже проживав він постійно не в Україні і не у Швейцарії, а в третій країні, більшість нерухомого майна знаходиться у Швейцарії, основним видом діяльності власник рахунку також займався у Швейцарії.
Таким чином, виходячи з рішення суду, саме по собі застосування українського законодавства до цивільно-правової угоди власника рахунку з банком-резидентом Швейцарії поза межами кримінального обвинувачення є неможливим у випадку, якщо спір не стосується кримінального провадження, завершеного обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, а особа, яка є кінцевим бенефіціаром за рахунком, належить до громадянства Швейцарії або має переважну частину нерухомого майна або займається основним видом діяльності у Швейцарії.
Ольга Гутовська
Генеральний партнер
Gutovska & Partners law firm